Клеветникам РоссииУкраинский язык

Про що шумiте ви, народнії  вітії?

Пощо анафемой  грозитеся  Росії?

Обурило  вас  що? Схвильованість Литви? 

Залиште:  це є  спір  слов'ян  поміж  собою,

Домашній,  давній  спір, вже обраний судьбою,

Питання це  не  вирішите ви.

Уже  давно  поміж  собою

Ці  ворогують  племена;

Не  раз  хилилась  під  грозою

То  їх,  то  наша  сторона.

Хто  встоїть  з  них  в  нерівнім  спорі:

Чванливий  лях  чи  вірний  рос?

Струмки  слов’янські  чи  зіллються

в  руське  море?

Воно  вичерпним  є?

Питання  ось.

Залиште  нас:  ви  не  читали

Ці  окривавлені  скрижалі;

Не  зрозуміла  вам  чужа

Сімейна наша  ворожда;

Для  вас  безмолвні  Кремль  та  Прага;

Приваблює  безглуздо  вас

Не ваша  в  боротьбі  відвага,

Ото ж  ненавидите  ви нас …

За  що? вiдповедiть: за те що,

Як  над  розвалинами  в  полум’ї  Москви,

Не  визнали  ми  наглой волі

Того,  під  ким  тремтiли  ви?

Що ми в безодню повернули

Пануючий  над  царствами  кумир,

Що  кров’ю  нашою здобули

Європи  вільність,  честь  і  мир?

Хоробрі  на  словах – так спробуйте на дiлi!   

Чи  старий  богатир,  прилігши  на  постелі,

Пiднять не  зможе iзмаїльский  штик?

Чи  руського  царя  безсиле  слово?

Чи  нам  з  Європою  у  спорі  бути  ново?

Чи  руський  дух вiд  перемог  вiдвик?

Чи  мало  нас?  Або  від  Пермі  до  Тавриди,

Холодних  фінських  скель  до  теплої  Колхіди,

Від   непохитного   Кремля    

До  стін  незрушного  Китаю

Стальною зброею блиская,

Не  встане  руськая  земля?

Так отже,  шліть  до  нас,  вітії,

Синів  озлоблених  своїх:

Їм є місця  в  полях  Росії

Серед могил нечуждим їх. 

О чем шумите вы, народные витии?

Зачем анафемой грозите вы России?

Что возмутило вас? волнения Литвы?

Оставьте: это спор славян между собою,

Домашний, старый спор, уж взвешенный судьбою,

Вопрос, которого не разрешите вы.

Уже давно между собою

Враждуют эти племена;

Не раз клонилась под грозою

То их, то наша сторона.

Кто устоит в неравном споре:

Кичливый лях, иль верный росс?

Славянские ль ручьи сольются в русском море?

Оно ль иссякнет? вот вопрос.

Оставьте нас: вы не читали

Сии кровавые скрижали;

Вам непонятна, вам чужда

Сия семейная вражда;

Для вас безмолвны Кремль и Прага;

Бессмысленно прельщает вас

Борьбы отчаянной отвага —

И ненавидите вы нас…

За что ж? ответствуйте: за то ли,

Что на развалинах пылающей Москвы

Мы не признали наглой воли

Того, под кем дрожали вы?

За то ль, что в бездну повалили

Мы тяготеющий над царствами кумир

И нашей кровью искупили

Европы вольность, честь и мир?..

Вы грозны на словах — попробуйте на деле!

Иль старый богатырь, покойный на постеле,

Не в силах завинтить свой измаильский штык?

Иль русского царя уже бессильно слово?

Иль нам с Европой спорить ново?

Иль русский от побед отвык?

Иль мало нас? Или от Перми до Тавриды,

От финских хладных скал до пламенной Колхиды,

От потрясенного Кремля

До стен недвижного Китая,

Стальной щетиною сверкая,

Не встанет русская земля?..

Так высылайте ж к нам, витии,

Своих озлобленных сынов:

Есть место им в полях России,

Среди нечуждых им гробов.